Герой нашого часу
25 січня трускавецький міський голова відсвяткував свій 57-й день народження. Займаючи таку вагому посаду в місті, причому двічі поспіль, мимоволі набуваєш собі не лише друзів, але і ворогів. І не йде мова про «друзів», які пишуть оди та не знають куди б залізти, щоб угодити шефу, бо ж відомо, що друзі пізнаються в біді. Щодо ворогів, то не все і тут так однозначно, адже хто ворог – політичні опоненти, конкуренти по бізнесу, просто заздрісники, чи ті, хто має особисто «зуб» на мера? Сказати важко, та чи і потрібно сильно намагатися? Про Лева Грицака в Трускавці було сказано і написано досить багато – як позитиву, так і негативу. Позитив від підконтрольних ЗМІ, від «Франкової криниці», «Голосу ради», міського радіо, від замовних агітматеріалів на вибори 2002 та 2006 років, в тому числі від «Відродження Трускавця». Негатив – від «Аргумент-газети», від агіток та видань конкурентів починаючи від «Території слова» і закінчуючи плакатами «Доносу мера – два роки», а також від особливо гострого протистояння з ЗАТ «Трускавецькурорт», коли цю структуру очолював Богдан Аксентійчук.
Проте ми хочемо відкинути всі упередження та поглянути тверезо на роль теперішнього мера в розвитку чи нерозвитку нашого Трускавця та об`єктивно проаналізувати міцність його теперішніх позицій в нашому місті. Що спонукало нас до цього? По-перше, роль та місце особи в історії – це особлива фішка всіх поважаючих себе вчителів історії, яку вони припасають на відкритий урок, щоб показати себе з найкращої сторони, тому аналіз ролі Лева Ярославовича для нас є своєрідним відкритим уроком, випробуванням наших можливостей певного характеру. По-друге, зобов’язує сама дата (noblesse oblige). По-третє, не знаючи минулого, не зможемо впливати на наше майбутнє. І по-четверте, людина, яка керує нами вже впродовж 7 років, а деким і більше, заслуговує на це і думаю, що це визнають навіть найбільші «антигрицаки».
Отже, 25 січня 1952 року. Місто Чортків на Тернопільщині. Саме тут народився і провів дитячі та юнацькі роки. Після навчання в школі – Тернопільський державний медичний інститут (1969 – 1975), отримана спеціальність – лікар-лікувальник. Після річної інтернатури при Волинській обласній лікарні отримує кваліфікацію лікаря-рентгенолога. На Волині працює аж до 1986. Саме в жовтні цього року у віці 34 років переїжджає на постійно в Трускавець. Тут він здобуває блискучу кар’єру, основою якої стало будівництво та вміле керівництво санаторієм «Карпати» неподалік питного озера. На посаді головного лікаря цього закладу Лев Грицак перебуває 13 років, аж до моменту його обрання на посаду трускавецького міського голови на виборах в березні 2002 року.
Лауреат чотирьох нагород, з яких першою була медаль радянського зразка «За трудову доблесть» (1982), а найновіший орден – «За мужність» (2001). Поміж цим лауреат Державної премії з архітектури за будівництво комплексу санаторію «Карпати» та почесне звання «Заслужений лікар України». З 1998 по 2002 – депутат обласної ради.
Незважаючи на різноманітні чутки, можна назвати Лева Ярославовича і чудовим сім`янином, люблячим батьком двох синів.
Коли відбувалися вибори мера 2002 року, ніхто і не сумнівався, що саме Лев Грицак стане мером Трускавця. Стартова база була найкраща саме в нього, кредит довіри найвищий, на релігійних почуттях трускавчан він зіграв краще за інших. Тоді як конкуренти робили ставку на корінне населення, Грицак зрозумів – більшість голосів мають власне приїжджі, ті, кого корінні недолюблюють, як ті, що прибули здалека, так і вихідці з поблизьких сіл типу Орів, Зимівки, Городище, Уличне тощо. Програма була підготовлена фахівцями, а не дилетантами, затрати мали окупитися. Так і сталося. Присяга на Євангелії в церкві святого Миколая, грандіозна перебудова міста, щоб надати йому вигляд європейського. Спочатку все йшло добре, зовнішньо місто справді європеїзувалося саме в 2002 – 2006 роки, коли економічні негаразди України відійшли на другий план (не були такими гострими, як в 90-х чи тепер). Трускавець став чи не найулюбленішим курортом Кучми та Мороза, приїжджають і прем’єри, інші VIP-персони. Це зоряний час Лева Ярославовича, який налагоджує свої найвигідніші стосунки з багатьма потрібними людьми саме в цей час.
Добре це чи погано? Недоброзичливці закидають, що зв’язки використовувалися теперішнім мером виключно в меркантильних інтересах, для промоції як особистого іміджу, так і образу «Карпат», а для міста це принесло не так і багато. З цим можна погодитися лише частково. Адже ще в Біблії Ісус говорив: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Нерозумним було б не використати тогочасні можливості для особистого закріплення, бо так зробив би кожен.
Дьогтем виявилися відносини з ЗАТ «Трускавецькурорт». Щоб не повертатися до цієї теми, яка вартувала б не одного дослідження, скажу, що конфлікт не вичерпано і досі, перманентна холодна війна навряд чи колись закінчиться, а те, що п. Аксентійчук в Моршині, зовсім не означає, що колишня «гаряча війна» не відновиться. Питання лише в тому, наскільки від цього втратить Трускавець. І питання це риторичне.
Помаранчева революція 2004 року поплутала плани не лише Віктора Януковича, але і багатьох політиків на місцях. Не обминула вона і Трускавець. Жорсткий прагматик Лев Грицак, який за два роки керівництва міста зумів збити досить потужну і міцну команду, яка і по сьогодні тримається зовсім не на любові, а на взаємозалежностях, якщо не говорити про страх, до цього часу побував вже в кількох партіях. Виграш Януковича був би для нього ідеальним варіантом, щоб розправитися з своїм «одвічним», якщо можна вжити такий термін, ворогом, проте відкрито підтримати біло-блакитних означало знищити себе як політика на місцевому рівні. І не тому, що наступного разу люди не проголосували б – при владі Януковича це можна було б «оформити», або і піти на значно вищий рівень. Внутрішнє шосте чуття, яке ще називають «інтуїція», допомагало п. Леву не один раз. Краще було грати «в дві руки», хоча було зрозуміло, що отримати «роял-флеш» за таких розкладів, як були на 2004 рік, зовсім не світило.
Доля сама піднесла подарунок – трапилася можливість реабілітувати себе за доноси фінансами, тобто відкупитися. Нова революція потребувала коштів, люди інколи в пориві афекту жертвували чи не останнє, і зовсім не для Ющенка, а для торжества справедливості. Автобуси, надані для поїздки на Майдан, сприяння цим поїздкам через вплив на керівників підприємств, і знову ж таки, підтримка Церкви – це те, що дало вийти і цього разу сухим з води. І хоча кошти, зібрані трускавчанами, пішли зовсім не на революцію, а на інші цілі, і хоча про колишнє опоненти забувати і не збиралися, проте в них руки виявилися вже дещо зв’язаними і поле для битви вибирали не вони.
Тож на виборах 2006 року Лев Грицак мало чим поступався своєму головному опоненту, лідеру місцевих нашоукраїнців Ігореві Пільку. Встигнувши вступити в партію «Батьківщина» та навіть подарувати рушничок «від мами» для Юлії Тимошенко в присутності нардепа Андрія Шкіля, популярного в нашому краї своїм радикалізмом та проукраїнськістю, Грицак заручився тим, що з однієї сторони загрози йому вже немає. Висунення технічного кандидата від «Батьківщини» дало змогу відкритим «антигрицакам» розпорошувати свої голоси. А були ж і ті, хто голосував за Шиха, Кісака, Макару, інших кандидатів. Натомість «свої» мобілізувалися» в єдиний кулак під назвою «Відродження». В той же час ведуться переговори з людьми, які не були останніми в місті, щоб співпрацювати «на взаємовигідній» основі.
Вибори виграно. Обіцянки деякі реалізовано, деякі ні, оскільки їхня нереальність була очевидною ще тоді. Відсвятковано 180-річчя курорту, зроблено сходи в курортному парку, проте темпи значно уповільнилися. І це при тому, що з кожним роком доходи міста зростали. Закони України («Про державний статус курорту Трускавець», «Про межі міста Трускавець»), які мали б бути прийняті для блага Трускавця, прийнятими не були, рекреаційно-відпочинкова зона в районі Палацу культури «Мир» з містечком атракціонів та аквапарком до кінця 2008 не створена, новий сучасний рекреаційно-відпочинковий мікрорайон не те що не розвинуто, а не створено взагалі, стіни багатоквартирних будинків ніхто і не розпочинав утеплювати, подібно як і робити хімічну промивку систем опалення всіх багатоквартирних будинків, цілодобове водопостачання чи піднімати «ефективність» роботи КП «Наше місто».
Можна було б продовжувати перелік того, що не вдалося зробити, аналізувати причини цього, проте слід бути об’єктивним і зазначити, що і зроблено чимало. Трускавець дає роботу і мешканцям сусідніх міст та сіл (щоправда, інколи за рахунок місцевих мешканців, які не можуть знайти пристойне місце праці), в нашому місті дороги є найкращими, якщо порівнювати з тими ж сусідами, розваги для населення організовуються досить непоганим чином, а якби на цьому не гріли руки особливо «наближені», то було б ще краще, налагоджено співпрацю з українськими та закордонними містами-побратимами. Незважаючи на відсутність трускавчан не те що в Верховній, але і в обласній раді (порівняти хоча б з Дрогобичем), вдається здійснювати ряд важливих проектів. В цьому немала заслуга саме міського голови, який попри опозиційність «Нашої України» до нього особисто на місцевому рівні, зміг знайти спільну мову і з Олійником, і з Сеником, а про Кметя і мови нема. І те, що Лева Ярославовича позбавили членства в «Батьківщині» в травні 2008 року, навряд чи засмутило його аж настільки сильно. Свою роботу перед тим в необхідному напрямку він вже встиг зробити, цей факт лише змусив його дещо відкоригувати свої плани.
Хоча говорити, що все йде як по маслу не доводиться, проте справи не такі вже й погані. Є стабільна частина трускавчан, які в будь-якому випадку готові голосувати за цю людину (навіть десятки раз). Зростання комунальних тарифів та протидія встановленню автономного опалення в місті, хоча дещо і підірвала позиції мера, все ж не так сильно, як цього хотіли б його опоненти. Вміле «злиття» негативу з себе на інших (Алієв, Стечкевич, Возняк, Марченко, Лобик тощо), які стали парасолькою – це лише одне з правил, які Лева Ярославовича не підводили ніколи. Вміти поставити собі ціну, заманити ворога в пастку, зробити з противника друга, маніпуляції, яким позаздрив би маститий психоаналітик, імідж «доброго царя» та «благодійника», «господарника» та «фахівця» разом з традиційним «один вже накрався, більше красти не буде» - все це спрацьовує. І невідомо, чи спрацьовує на диво, всупереч, чи згідно логіки.
Хоча дана стаття і залишить багато плям в біографії Лева Грицака, а роздуми про його роль в історії міста можуть виглядати як розмиті, «беззубі», а можливо і непотрібні взагалі, все ж не можна оминути і такий факт, як меценатство в житті нашого мера. «Воскресла Бренів. Пам`ять у світи» вихідця з Орова Богдана Гуцила (Грицак не лише проспонсорував вихід у світ цієї книги, але і взяв під свою опіку будівництво та утримання каплички на цьому славному місці між Оровом та Ямельницею, де знаходиться могила УСС – воїнів УПА), книга керівника трускавецької станиці Пласту, історика Олега Реги про духовну святиню Трускавця – церкву святого Миколая, нарешті фотоальбом у співавторстві з покійним Олександром Бараном «Трускавець з висоти пташиного лету» - це далеко не повний перелік видань, які вийшли за фінансової підтримки Лева Ярославовича. А ще допомоги потребуючим, активна співпраця з місцевою греко-католицькою церквою, яка має єпархіальний осідок у Трускавці, вміння вислухати людину та пообіцяти їй вирішити питання, навіть якщо наперед відомо, що з цього нічого не вийде. І вміння чекати, вірніше вичікувати на сприятливий момент, який можна використати для того чи для іншого.
Невідомо, чи балотуватиметься Лев Ярославович Грицак на пост трускавецького мера втретє. Якщо так, то виграти вибори буде важче, ніж в 2006, і може вже тепер саме теперішній мер використовуватиме фішку колишніх конкурентів – боротьбу в суді. Якщо ні, то ніхто не сумнівається в тому, що висуватиметься його ставленик, буде такий собі Медведєв трускавецького масштабу. Так чи інакше, ця непересічна особа вже залишила по собі слід в трускавецькій історії. Чого було більше – добра чи зла, судити не нам, судити про це можна буде лише з висоти часу, після того як пройдуть роки.
А тим часом в день уродин від редакції «Трускавецького вісника» хочеться побажати нашому меру (бо він все таки обраний нами, трускавчанами), всього найкращого. Здоров`я та благополуччя, радості від кожної прожитої хвилини, злагоди в сім`ї, гордості за свої дітей, дочекатися онуків та правнуків та вдячності від своїх співгромадян – жителів славного курортного містечка на ймення ТРУСКАВЕЦЬ.
З Днем Народження Вас, Леве Ярославовичу!
Редактор
