роздуми

 
 

Ігор Ямелинець: «Людина повинна постійно рухатися – не лише фізично, а й прагнути до чогось»

Ігор Петрович Ямелинець працює завідувачем терапевтичного відділення Стебницької поліклініки. Ми розмовляємо з ним про проблеми сучасної медицини і про те, як зберегти своє здоров’я.

- Пане Ігоре, скільки Вам було років, коли Ви захотіли стати лікарем?

- Перші мрії з’явилися, коли мені було п’ять-шість років. Я потрапив у залізничну лікарню, бо батьки були залізничниками. Вперше побачив лікаря, це був хірург. Пам’ятаю своє захоплення. Це посилювалося й бажанням матері. Вона була в підпіллі, під іншим прізвищем, ніж удома. З дому Чайківська, а стала Тарнавською, вчилася в залізничному медичному училищі, але недовго – щось з місяць, втекла. Відповідно ця її нездійснена мрія передалася мені, та й характером я більше до неї надався. Батько був категорично проти того, аби я став лікарем. Поступав я фактично три рази. Поступив після армії, коли мої однолітки провчилися шість років і вже закінчували медінститут. Я відчував, що нагляд був за нами, коли вчився. Я хотів бути хірургом, ходив на профільні гуртки, але на п’ятому курсі мав важку черепно-мозкову травму, з втратою пам’яті.

- А що трапилося?

- Не знаю. І досі не знаю, ніхто мені не сказав, що трапилося. Мав розбиту голову. Це був той період, коли вбили Володимира Івасюка. Я був на концерті, початок пам’ятаю, а далі не знаю, що трапилося. Не пам’ятав, що було до того, а зранку не пам’ятав, що було після. Хоча бачили мене, як я йшов, але я нічого не пам’ятаю. Лише пізніше повернулася пам’ять, але той період і досі повитий туманом. Пізніше були проблеми зі здоров’ям, я розумів, що вже хірургом не стану.

- Куди Ви поїхали на роботу?

- У Рівненську область. Працював п’ять років, там одружився. Потім по сімейних обставинах шукали роботу в Новояворівську, потрапили до Стебника. Дружина працювала 25 років в аптеці. Син теж медик, але він санітарний лікар.

- І як Вам працюється у Стебницькій лікарні? Які, на Вашу думку, тут існують основні проблеми?

- У Стебнику, звичайно, дещо краще, ніж я працював на Рівненщині, в глибинці. Я сюди приїхав і побачив, що медсанчастина у підпорядкуванні калійного заводу, постачання було відповідне, це не порівняти. Щодо сучасного стану, то проблеми тут ті ж самі, що у всій медицині. Насамперед надто низьке фінансування. Тому я й пішов у депутати Дрогобицької міської ради. Хоч якийсь, але результат є. Маємо дах над головою, відремонтований коридор. Можливо, це нескромно, але щось вдалося сюди притягнути.

- Ігоре Петровичу, нещодавно Ви казали, що вже більше не хочете бути депутатом. Розчарувалися?

- У деякій мірі так. Коли нас обирали за мажоритарною системою, то кожен депутат мав свою думку. А зараз існує партійна дисципліна: думаєш так, а мусиш голосувати по-іншому. Одним словом, відчуваю себе некомфортно, тим більше, що я завжди хотів і хочу бути лікарем. А тут витрачаєш багато часу на сесії, засідання фракцій, депутатських комісій. Постійно поспішаєш кудись, а хворий потребує уваги. Я навіть відчув, що втратив певний контингент хворих. Можливо, як депутат я зробив і більше, але як лікар... Та й скоро вже шістдесятка...

- Крім лікарської справи, чи маєте якісь захоплення, хобі, як модно тепер казати?

- Дуже люблю ліс. В ньому відпочиваю, гриби збираю. Їжджу на свою рідну Яворівщину, ходжу в Карпати. Колись спортом трохи займався – і бігом, плаванням, а зараз чимраз важче це робити, і ніби часу нема, і сім’я, і робота. Поки я став лікарем, здобув п’ять спеціальностей, які у значній мірі допомогли мені, в тім числі й дещо удосконалити медичну апаратуру. Найперше був взуттєвиком, працював на “Прогресі”, також на заводі радіоелектронної апаратури, у травматологічному пункті, бо мріяв бути хірургом. У житті все пригодилося, навіть на підсвідомому рівні, бо лікар повинен мати аналітичний розум. Читати дуже люблю. Зараз здебільшого читаю медичну літературу. Коли вчився, читав художню літературу. З дитинства це у мене. І брат читав, і мама. Хоч вона селянка, і в радянські часи і ланку мала в колгоспі, і на залізниці працювала на переїзді, але вона читала багато, взагалі в неї така художня натура. Фактично у дитинстві ми з братом два чи три рази перечитали сільську бібліотеку. Зараз більше мене вабить медицина, маю вдома повно книжок і тут, на роботі, передплачую спеціалізовані журнали. Радянські журнали були суто для науковців, а зараз вони наближені до практичної медицини. Якщо лікар хоче чомусь навчитися, то з цих журналів обов’язково почерпне для себе корисну інформацію. Якщо раніше був обмежений перелік ліків, то зараз асортимент набагато більший, і навіть пересічна людина може в ньому орієнтуватися.

- Що би Ви порадили стебничанам, аби вони не втрачали здоров’я? Бо якщо втратили, аж тоді починають лікуватися...

- Якщо сказати коротко і в загальному: рух – це життя. Важко комусь індивідуально щось порадити, але людина має хотіти чогось, тобто рухатися, не просто фізично, а прагнути до чогось, ставити перед собою мету і йти до неї. Про це багато написано у літературі. Як кажуть, коли людина хоче, їй і Бог допомагає. Я так виховував сина: “Лежачи на дивані, ти нічого ніколи не здобудеш”. Треба завжди щось робити: ходити, рухатися, думати, досягати вершин у своєму житті. Кажуть про дієти, роздільне харчування і таке інше. Мабуть, це комусь і допомагає. Але якщо людина різко худне, то потім знову набирає вагу. Повинна бути золота середина: все має бути в міру. Треба лікуватися рослинами, де людина народилась. Це природньо, йде адаптація організму до харчування, до води, до рослин. Важко назвати одну формулу для всіх, але безумовно шкодять людині алкоголь, куріння, наркотики. В народі кажуть: якби людина мала курити, то мала би комин. Зараз жінки і дівчата більше курять, ніж це було за Радянського Союзу. Захворювання легенів вважалося суто чоловічою хворобою. А зараз відсоток чоловічий і жіночий вирівнюється. Так само, коли від курива ушкоджуються судини ніг, і людина йде, її болить нога, і вона мусить зупинитися. Зараз це стало і суто жіночою хворобою також. Дивлюся боляче, як дівчата-школярки курять. Не думають, що це позначиться не лише на їхньому здоров’ї, а й на здоров’ї їхніх майбутніх дітей. Це саме стосується і алкоголю. Ми звикли, що чоловіки п’ють – і ніби так і треба. Але подивіться, скільки зараз спивається жінок, деградує. В Стебнику сумна статистика щодо померлих. Якщо 15 років тому помирало 30-40 осіб працездатного віку на рік, то зараз не менше 60. Із тих 60-ти мало би вмерти від п’яти до десяти – якщо є вроджена патологія. А так від отруєнь і травм помирає щороку 15-20 осіб. І більшість смертей пов’язані з алкоголем. А ще ми не враховуємо інсульти й інфаркти. Так само до восьми чоловік помирає від туберкульозу, це теж наслідки зловживання спиртним. Хвороби печінки – до десяти чоловік помирає, теж наслідки алкогольної залежності. І помирають люди в працездатному віці – від 18 до 60 років. Це багатство нації. А скільки у нас інвалідів – і, здебільшого, людина сама винна у цьому. А наркотики? Причому захоплюються ними діти відомих у Стебнику людей.

- Зараз дуже багато людей займаються самолікуванням. Побачать рекламу в телевізорі – біжать купувати ці ліки. Що би Ви порадили цим людям?

- Мені самому важко розібратися в усіх ліках, хоча я вчився в медінституті, їжджу на курси підвищення кваліфікації, маю спеціалізовану літературу. Не можна так бездумно вживати ліки. Безумовно, треба порадитися з лікарем, чи підходять тобі ці ліки. Перша наша заповідь: не пошкодь. І друга заповідь: лікуй хворого, а не хворобу. При одному діагнозі ті самі ліки можуть одному допомогти, а іншому зашкодити. Є у нас хороші лікарі, які мають високий рівень, мені приємно, що я з ними працюю.

- Насамкінець, таке філософське питання. Що ще у своєму житті Ви не встигли зробити?

- Як кажуть, маєш хату побудувати, посадити дерево, виростити сина. Хату не збудував, живу в однокімнатній квартирі. Дерева садив, син росте, хотів би більше, але... Чекаємо на внуків. Хотів би більше вдосконалюватися, більше знати. Прагнень до наукових звань у мене не було ніколи, але все одно, як і в кожної людини, маю своє “я”. Хотілось би здоров’я собі і всім.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

 

 
 
НОВИНИ  СТАТТІ Інтервю Репортаж ПДМ Архів 2008 Архів 2009 Вітання ФОТО Старий Трускавець Сучасне місто ОГОЛОШЕНЯ КОНТАКТИ Старий сайт Форум_ТВ
 
Lemky.com Каталог сайтів України