Якщо спитати пересічного українця, чи щаслива він людина, більшість дасть відповідь, що не дуже. Одному до повного щастя бракує оженитися, а іншому розлучитися, інший хотів би двадцятку чи хоча б десятку, щоб похмелитися, а інший при кількох дачах, яхтах та нерухомості в кількасот гектарів теж не вважає себе щасливим. Коли кожен починає розповідати про своє життя, то диву дивуєшся, скільки знаходиться причини на цьому світі, щоб це щастя було не реальністю, а вічною fata morgana. Звинувачують обставини, звинувачують інших людей, ворогів та підлих колишніх друзів, звинувачують навіть Долю, яка така немилосердна, а от себе звинувачують в першу чергу. Чому ж так і що воно за фрукт такий «щастя», давайте поміркуємо разом, якщо ця тема вас цікавить.
Зазвичай під щастям ми розуміємо абсолютний комфорт, везіння у всьому, благополуччя в родині, в бізнесі чи на роботі, коли ми спокійні за майбутнє своє та своїх близьких, коли в нас дійсно все гаразд (тьху-тьху-тьху) і ми хотіли б за Фаустом мовити «Спинися, мить, прекрасна ти!». Проте інколи так не буває, а частіше ніколи так не буває. Ми завжди маємо якісь проблеми, вирішивши одну, отримуємо натомість іншу, а інколи вони накопичуються непосильною горою і розгрібати Авгієві конюшні нам здається непомірною роботою, Сізіфовою працею. Стан фрустрації, в яку впадає людина, характеризується апатією, відстороненістю, розумінням, що тобі не осилити всіх труднощів, що ти надто маленька комашка, щоб воювати в цьому жорстокому світі вижити в ньому. Чи не це і стає одною з причин суїцидів, коли людина опускає руки і добровільно йде на дно, йде з цього життя.
Інколи людина хоче насильно взяти собі таке щастя, надіючись, що якісь окультні сили їй в цьому допоможуть. Для передбачення майбутнього кидають карти, йдуть до ворожки, акуратно роздивляються лінії на руці або ж починають займатися білою магією, думаючи що вона дійсно біло-пухнаста, нешкідлива і принесе успіх. Наче мантри повторюються фрази «Я притягаю успіх», «Я притягаю гроші», меблі та речі в хаті розставляються по фен-шую, а місце ікон займають дерев`яні чи бронзові ідоли китайців, індійців чи африканських народів. Часто зміна зовнішніх атрибутів тягне за собою і зміни в свідомості, зміну мислення, все разом це може дати навіть ефект, але не в тій мірі, як ми сподіваємося. А ще й до того можна самому собі підітнути коріння, захопившись чимось аж надто екзотичним і не завжди безпечним.
Зміни в своєму житті реально треба розпочинати зі свого мислення, зі свого ставлення до цього світу, до Бога, до навколишніх людей, до речей та до себе самого. Якщо ставитися до світу як до ворога, він таким і буде. А якщо не побоятися стати невиправним романтиком і поглянути на світ з позиції партнерства? Може варто перестати шукати всюди ворогів, ми ж не хворі на масову параною, може варто почати шукати друзів? Ще в радянські часи говорили, що ліпше мати сто друзів, ніж сто російських рублів (20 гривень на наші гроші). Та й відносно себе треба змінювати думку, не дивитися на своє Я як на пуп Землі і Всесвіту, а спробувати знайти своє місце в цьому світі, своє покликання. І не завжди це буде місце під сонцем, але ти будеш знати, що воно твоє.
Стосовно стосунку людини з Богом, то один мудрець сказав: «Якщо в людини буде Бог на першому місці, то в неї все буде на своєму місці». Кожен, хто попробував саме так розставити пріоритети, підтвердить, що це не просто слова, а істина. Бо ні гроші, ні сім`я, ні слава, ні здоров’я не варто ставити на перше місце і робити з них ідола. Якщо хтось мені заперечить, що здоров’я все ж найголовніше, то заперечу – є багато хворих людей, які при тому все ж є дуже щасливими людьми, а є здорові на 100% і вкрай нещасливі. Пригадуєте страждання в останні роки життя папи Івана Павла ІІ, цього святого наших часів? Напевно ніхто не хотів би страждати так, як страждав він. А проте до кінця своїх днів Папа залишався щасливою людиною, через нього приходили до Бога і знаходили спокій душі багато-багато людей, після його смерті теж не один старається збагнути його таємницю простоти, доброти, любові. Не світ підім’яв його під себе, а він змінював світ своїм життям.
Навколо нас є так багато людей нещасливих, без даху над головою, в алкогольній чи наркотичній залежності, хворих на рак, туберкульоз, СНІД, сліпих, глухих, безногих, хворих психічно. Але часто ми вперто цього не бачимо, зациклюючись на собі, своїх дріб’язкових проблемах, потураючи кожній захцянці нашого «Я» - з цієї літери починається чи не кожне наше речення. Коли щось не виходить, ми впадаємо в різні крайнощі, звинувачуємо або когось, або розглядаємо себе як найбільшого невдаху, якому нічого не вдавалося і швидше за все і не вдасться. Буває, бездумно наговорюємо на друзів, спричиняємо конфлікти в сім`ї, бачимо навколо себе самих тупоголових уродів, дебілів та ідіотів, страшил та бандитів, корупціонерів та нахаб, які нам не дають дихати,не те що нормально жити. І чомусь ніколи нам не прийде в голову побачити в дійсно зіпсутих людях (не кажучи вже про наші надумані домисли) щось добре. Я вже не кажу, щоб побачити в ближньому Ісуса Христа, бо коли щось подібне говориш, то всі з підозрою питають, чи ти не баптист і чекають твоїх виправдань, що ти звичайний православний чи греко-католик.
Зазвичай на нашу поведінку в теперішньому має вплив наше раннє дитинство, про що говорив ще засновник психоаналізу Зиґмунд Фройд, один з найкращих психологів всіх часів і народів, тому багато з чого, що робиться нами, робиться неусвідомлено. Дійсно, немов якусь карму несемо ми прокляття нашого роду, покуту за недобрі вчинки наші і наших предків, тягарі щоденних турбот, які не зменшуються, а накопичуються чи не з кожним днем. Але ми це несемо, бо не прагнемо звільнитися, не робимо нічого, щоб розпочати нове життя, хоч часто про це і говоримо. Авжеж, скільки разів курець кидає курити – то з Нового Року, то з початку Великого посту, а найчастіше від завтра. Так само кидають пити, колотися, обмовляти, блудити з чужими жінками та чоловіками (я не знаю, як на рахунок цього, досвіду ще не було), так само починають братися нарешті за пошуки роботи чи за своє здоров’я, за ремонт в помешканні чи за виховання власних дітей. А бажано взятися нині, сьогодні, а не завтра. Бо то завтра може і не наступити.
Є люди, які не можуть від постатей для наслідування, так званих кумирів. Для когось то Віталік Козловський, для іншого Фреді Меркюрі, одного ковбасить від Бітлів, іншого від Брітні чи Мадонни. Поступове нав’язування американської тупої моделі світосприйняття з її незрозумілим гумором, чіткістю розподілу на добрих ковбоїв і злих викрадачів людей, з їх психопатами та статевою розпустою, дає свій ефект. Ми часто хочемо жити як в Америці чи заможних країнах Європи, забуваючи, що в бідній Африці чи Азії люди чомусь (подумайте, чому) є значно щасливішими. Гламур та крутизна стали майже неодмінними атрибутами життя молодої людини, без цього не можна, бо ти будеш ніхто. А те, що з цим ти вже ніхто, тобі не скажуть, невигідно. Але з плином часу шумовиння минає, а твердь, основа залишаються на своєму місці. Церкву недурно порівнюють зі скелею, бо жодні бурі її не подолали. А чому ж моє життя я не можу зробити такою ж скелею. Для цього я маю будувати його не на піску з Борі Мойсеєва, Тані Ліберман, Йолкі та Любе, а на чомусь міцнішому. Хоча, в принципі, це мій вибір, я можу будувати на тому, на чому захочу. Тому ми і люди, а не раби, не роботи. Хоча інколи і робимо себе тими рабами чи роботами, але це вже інше питання.
Колись дітям говорили: «Та щось буде з тебе, як мухи не з`їдять!». Дитина розвивалася, зростала і стала людиною. Тепер, коли ти дорослий, ти маєш вибір, як далі рухатися, розвиватися чи деградувати. Звичайно ж, ніхто не скаже, що він хоче деградувати. Певно, що вже є фундамент, вже закладений вектор, по якому треба рухатися далі. Але для того у людини і є воля, щоб змінювати щось, особливо в собі. На цьому шляху буде багато перешкод. Скажуть – ти зрадник, бо ти перестав з нами пити чи колотися, перекинувся з однієї партії в іншу чи перейшов «з церкви в секту» і зрадив батьківську віру, ти маєш не такі погляди як всі і тебе за то вбити мало. Не турбуйся, нагадай собі, що і Мати Тереза з Калькутти була спочатку в одному чернечому ордені і «зрадила» його, заснувавши інший. Святий отець Піо (Пій з Петрельчіни) був навіть переслідуваний Ватиканом. А святы російської православної церкви Сергій Радонежський, Серафим Саровський, Ксенія Петербурзька? Та що там говорити, якби не «зрада» юдаїзму Савлом, то чи мали б ми і християнство в його теперішньому вигляді?
Мені імпонує український поет Іван Франко, наш незаслужено непошанований як слід земляк з Нагуєвич. Скільки мудрості в його творах – віршах, прозі, навіть дитячих казках. А скільки мудрості в творах інших світових класиків – Шевченка, Міцкевича, Сенкевича, Бальзака, Ґете, Драйзера, Жуля Верна, в творах філософів, в давніх епосах, переданнях. Я вже не говорю про Біблію. Хоча тепер так і не читають, все ж є фільми, повчальні пізнавальні передачі. Та от людина часто дивиться це все не як на те, що має допомогти в змінах, а як на щось чуже, дивне, спрямоване виключно на розвагу, задоволення певних гедоністичних потреб. Подібно так часто і пару тепер шукають – як об’єкт, а не як суб’єкт для тривалих, якщо не сказати «до кінця життя» стосунків.
Говорити можна ще довго-довго, хтось скаже: «Він що, мораль читає? Нахер то потрібно…». Ненавиджу читати мораль, ще гірше ненавиджу її слухати. Хочу нею жити і хочу її вчитися. Сам. Щоб змінювати своє життя і надалі, хоча без понтів вважаю себе дуже щасливою людиною. За що не перестаю дякувати Богові. Насамкінець зауважу, що щастям варто ділитися з ближніми – як вогнем від свічки, як добрим словом, як і матеріальними благами, які не дають часто політати не лише в сні, але і наяву. Отже, якщо маємо потребу в щасті, потребу змін, якщо хочемо мати результат і то вагомий, то починаємо від сьогодні. Від зараз. Вже.
Володимир Ключак, психолог
